У січні виповнюється 100 років Фрідріху Дюрренматту, швейцарському прозаїку, публіцисту, драматургу, художнику-експресіоністу, одному з яскравих майстрів психологічного детективу, парадоксу і «чорного гумору».
Фрідріх Райнхольд Дюрренматт народився неподалік від Берна в селі Конольфінген 5 січня 1921 року. Він був сином протестантського священика і, сміючись, говорив потім, що посада батька визначила часту присутність в його творах смерті: весь час когось відспівували, когось ховали. Його дідусь, Дюрренматт Ульріх, був політиком консерватором. Коли Фрідріху було три роки, на світ з'явилася його сестра. У 1935 році сім'я переїжджає в Берн через політико-економічні міркування.
Спочатку він відвідував Бернську Вільну гімназію, пізніше Гумбольтіанум, в якому в 1941 році він і складав випускні іспити. Фрідріха не можна було назвати хорошим учнем, його середньою оцінкою була «трійка з мінусом». Він цього не приховував і описував час, проведений в школі, як «найгірший час» в його житті. Фрідріх постійно змінював школи, його не влаштовувало буквально все: то низькі оцінки, то методика викладання, вчителі мали до нього постійні претензії.
Ще перебуваючи в Конольфінгені, Фрідріх Дюрренматт почав малювати олівцем і пензлем. Схильність до мистецтва він відчував весь час протягом усього свого життя.
У 1941 році в Цюріхському університеті Дюрренматт став вивчати германістику, природничі науки і філософію (слід цих занять помітний в його творчості). Починав своє навчання він в Цюріху, але з другого семестру продовжив в Берні. У цьому місті проживали його батьки. Закінчувати своє навчання він не поспішав. У 1943 р. кар'єрі в університеті він віддав перевагу кар'єрі письменника.
В цей час Фрідріх Дюрренматт починає писати п'єси для театру, звертаючись до найгостріших проблем сучасності. В окупованій Франції 1940-х років ставилися п'єси Ануйя ( «Антігона», 1942) і Сартра ( «Мухи», 1943). Ці п'єси мали величезний успіх у глядачів, які сприймали, незважаючи на умовні античні декорації, не тільки філософський, а й актуальний антифашистський зміст цих творів.
Ранні оповідання Дюрренматта («Різдво» - «Weihnacht», «Кат» - «Der Folterknecht», «Син» - «Der Sohn» та ін.) писалися в роки світової війни (опубл. 1943), і це визначило їх похмурий колорит. Але вже тут світ Дюрренматта сповнений, як і в подальшому, фантастичних невідповідностей. Вулицями рухаються-коливаються автобуси, схожі на чудовиська, повітря клейке, тяжкість предметів здається такою непомірною, що порівнюється зі стогнучою земною кулею.
У 1946 році Дюрренматт одружується з акторкою Лотті Гайслер. У 1947 році у подружжя народжується син Петер, через два роки з'являється дочка Барбара, і ще через два - молодша Рут.
У 1947 р. в Цюріху і Базелі була поставлена його п'єса «Бо сказано ...», в 1948 р. - п'єса «Сліпий». Ще роком пізніше театр Базеля здійснив постановку його «неісторичної історичної комедії» «Ромул Великий». Це перший варіант знаменитої п'єси, що принесла в другій редакції (1957) разом з «Візитом старої дами» європейську, а потім і світову славу своєму творцю. Найуспішнішою постановкою в театрах стала його п'єса «Фізики».
Деякий час Дюрренматт практикував себе в театральній діяльності на сценах Баслера, Цюріха, Дюссельдорфа.
У 1952 р. він публікує детективний роман «Суддя та його кат», який через двадцять років ляже в основу фільму «Кінець гри», поставленого Максиміліаном Шеллом.
Восени 1969 він переносить інфаркт. У вісімдесятих роках він отримує цілий ряд урядових нагород, серед яких премія Г. Бюхнера, австрійська державна премія для європейської літератури.
У своїх есе, доповідях, промовах Дюрренматт критикував міжнародну політику. Протягом свого життя він багато подорожував, відвідав США, Польщу та Ізраїль. Після таких поїздок з'явилися замітки «Записки з Америки», «Я підтримую Ізраїль». Широко відомими стали звернення до М. Горбачова і В. Гавела з заголовком «Надія Канта».
У періоди своєї творчості він завжди самостійно робив ілюстрації до своїх творів, іноді йому навіть доводилося робити ескізи костюмів і декорацій для вистав. У нього були і серйозні художні роботи. Виставки його картин проходили в Нойнбурзі в 1976 і 1985 роках, в Цюріху в 1978 році.
У 1983 році його дружина йде з життя. Після її смерті в 1984 році Фрідріх одружується з акторкою, журналісткою, кінопродюсером і водієм шикарного Феррарі - Шарлоттою Керр. У цьому творчому тандемі в 1984 році вони ставлять фільм «Портрет планети» і невелику п'єсу «Рольові ігри». Переробивши разом з Керр п'єсу «Ахтерлоо» (написану в 1983 році і тоді ж поставлену, але без успіху), останні роки він присвятив винятково прозі. У цей період була закінчена розпочата ще в 1959 році робота над романом «Правосуддя» (Justiz, 1985), своєрідним детективом, в якому шукають не вбивцю - він відомий і не ховається від правосуддя, - а сенс: навіщо він скоїв убивство? Ще раніше, в 1981 році, Дюрренматт завершив другий свій давній задум: в 1947-му він почав писати роман «Місто», але так і не закінчив його, - як казав сам письменник, в той час йому не вистачало духовної та художньої зрілості. Задум, який він розробляв в «Місті» і в написаному тоді ж оповіданні «Із записок охоронця», врешті-решт втілився в одне з кращих творів Дюрренматта-прозаїка - повість «Зимова війна в Тибеті».
У другій половині 80-х були написані «драматична балада» «Мінотавр» (Minotaurus) і новела «Доручення, чи Про спостереження за тим, хто спостерігає за спостерігачами» (Der Auftrag oder vom Beobachten des Beobachters der Beobachter, 1988). Останнім твором Дюрренматта став роман «Ущелина Догоридригом» (Durcheinandertal, 1989), своєрідний підсумок його творчості: в романі присутні всі улюблені образи Дюрренматта - заплутаний лабіринт, божевільня, допельгангер (двійник), швейцарське село і космічний простір та, звичайно, детективна фабула.
Незадовго до смерті Дюрренматт в останній раз розбурхав Швейцарію - своєю промовою «Швейцарія - в'язниця» (Die Schweiz - ein Gefängnis), що була присвячена Вацлаву Гавелу.
14 грудня 1990 року Фрідріх Дюрренматт вмирає в Невшателі.
Після його смерті Шарлотта Керр пише книгу-спогад «Жінка в червоному», в цій книзі вона розповідає про проведений з Дюрренматтом час.
Свої твори автор заповів державі, але за умови - якщо буде створено літературний архів національного масштабу.
Comments