14 січня - 85 років від дня народження Євгена Гуцало (1937-1995), відомого українського письменника-шістдесятника, журналіста, поета та кіносценариста, що відкрив нові можливості слова, пов'язані із настроєм, пейзажем та химерією.
Євген Пилипович Гуцало народився 14 січня 1937 року в селі Старий Животів (нині — Новоживотів Вінницької області) в родині сільських учителів. Уже з дитинства він захоплено поглинав книжки, спочатку з домашньої бібліотеки, потім сільської, а згодом - і районної.
Після блискучого закінчення середньої школи, на початку 50-х років, Євген подався до Києва, щоб вступити до Київського університету ім. Т. Шевченка на факультет журналістики, але не пройшов за конкурсом. Через рік він вступив у Ніжині до педагогічного інституту ім. М. Гоголя, де відвідує літературну студію, пише вірші, прозу.
Після закінчення інституту, у 1959 році, Євген Гуцало отримав кілька пропозицій щодо працевлаштування у періодичних виданнях. Тоді ж, він почав співпрацювати з редакціями газет Вінниччини, Львівщини та Чернігівщини, надаючи свої оповідання та новели.
З 1961 року, Євген Гуцало почав працювати в «Літературній Україні», потім у видавництві «Радянський письменник». А вже невдовзі, в 1962 році, вийшла друком перша його повноцінна книжка — збірка оповідань «Люди серед людей», і одразу ж звернула на себе увагу свіжою емоційністю та відтворенням розмаїтих живих характерів.
У 1963 р. Євген Пилипович пробує себе у кінематографі і пише сценарій документальної стрічки «Зустріч на будівництві». Через 15 років на його оповідання та романи теж зніматимуть фільми.
У той самий час сталася знакова подія в житті письменника: він у складі делегації молодих літераторів побував у Франції. І вже по приїзді додому письменник натхненно заглибився в роботу, і одна за одною стали виходити книжки: «Яблуко з осіннього саду» (1964), «Скупана в любистку» (1965), «Хустина шовку земного» (1966), «Запах кропу» (1969) та інші твори.
Твори Гуцала об'єднує любов до простої людини, любов до життя в усій його не завжди видимій складності, прагнення зрозуміти й облагородити чесну людину, а нечесну, морально ницу — викрити.
У продовж десятиліття йому вдавалося себе реалізовувати разом з Ліною Костенко, Миколою Вінграновським, Іваном Драчем, Григором Тютюнником та іншими письменниками-шістдесятниками.
Гуцало не брав участі в конфліктних ситуаціях і не рвався на барикади, як це зробив Василь Стус, бо стривожений загибеллю дружини Людмили і, залишившись із двома малолітніми дітьми на руках, усвідомлював, що він не має права жертвувати своїми дітьми, тому серце краялось і виливалося в чутливо-сатиричні слова в його творчості, бо тільки там Євген міг висловити свою позицію щодо суспільних процесів.
На початку 1970-х років виходять друком лірико-психологічна повість «Дівчата на виданні», дилогія «Сільські вчителі» та «Шкільний хліб».
Взагалі поважну частку творчого доробку письменника становлять твори для дітей, наведемо декілька: «Олень Август», «З горіха зерня», «Дениско», «Саййора», «Пролетіли коні». Дві останні книжки удостоєні Шевченківської премії.
У 1977 році Євген Гуцало познайомився зі своєю другою дружиною Лесею Ворониною (сьогодні відома дитяча письменниця), вони прожили разом 18 років, у шлюбі народився син.
Перша поетична збірка Є. Гуцала «Письмо землі» вийшла у 1981 році. Далі з’являються книжки віршів «Час і простір» (1983), «Живемо на юрі» (1984), «Напередодні нинішнього дня» (1989).
Кінець епохи Перебудови та українська незалежність надали ніби другого дихання Євгенові Пилиповичу, йому писалося невимушено: про історію і сучасність, про Чорнобильську трагедію, про високодуховні стосунки чоловіка й жінки і про їхні протилежно-плотські утіхи.
З 1982-1984 виходить "химерна фантастика" трилогія "про старшого куди пошлють": «Позичений чоловік» (1982), «Приватне життя феномена» (1983) та «Парад планет» (1984), в якій автор зв'язав фольклорний світ із сільським побутом 1980-х років, але за словами критиків клішованість вигаданих ситуацій послабила сатиричну змістовність цих творів. За мотивами заключного роману трилогії у 1984 році було знято фільм «Парад планет».
В останні роки Гуцало звертається до еротичної тематики «Епос-ерос», «Блуд», до політичної публіцистики «Ментальність орди» про українсько-російські відносини (Премія ім. Івана Огієнка), яка залишилася незавершеною, виступає з нарисами і літературно-критичними статтями.
4 липня 1995 року письменник помер від інфаркту у віці 58 років.