Олекса Стороженко — український письменник, етнограф, драматург. За професією військовий. слідчий-криміналіст.
Народився Олекса Петрович Стороженко 24 листопада 1806 р. у селі Лисогори на Чернігівщині в родині дрібного поміщика, відставного поручика Петра Стороженка. Старовинний козацький рід Стороженків відомий ще з XVII ст., про його представників згадується в універсалах гетьманів та Генеральної військової канцелярії XVIII ст. В 1785 році Стороженки отримали дворянство.
Дитячі роки письменника минули в містечку Великі Будища на Полтавщині.
Спочатку хлопець одержав домашню освіту, а потім навчався у "благородному пансіоні" при Слобідсько-Українській губернській гімназії в м. Харкові.
Пам'ятною для Стороженка була зустріч із М. Гоголем, що відбулася на Полтавщині у 1823 році, про неї Олекса розповів з багатьма цікавими подробицями у своєму есе «Спогад».
З 1824 р., впродовж майже тридцяти років, перебував на військовій службі. Він пройшов шлях від унтерофіцера в кінно-єгерському до капітана Новоросійського драгунського полку, в 1841 році став старшим ад'ютантом штабу кавалерійського корпусу. В 1846 році отримав штаб-офіцерський чин майора. Служив Олекса Стороженко обер-вагенмейстером корпусу, відповідав за відбір та закупівлю коней для армійських потреб.
Виконуючи різноманітні доручення, пов'язані з потребами армії, нерідко переїжджав з однієї місцевості в іншу, завдяки чому добре вивчив життя і побут селянства на південній Україні, зустрічався з колишніми січовиками, почув перекази та легенди про Запорозьку Січ. Цей життєвий матеріал ліг в основу багатьох творів О. Стороженка.
Стороженку довелося брати участь у воєнних кампаніях: російсько-турецькій війні 1828—1829, придушенні польського повстання 1830—1831, у поході 1849 в Угорщину. З армії він вийшов у відставку за станом здоров'я у травні 1854 року з цивільним чином надвірного радника. Після відставки працював слідчим. За спогадами сучасників Олекса Петрович був доброю людиною, в ході розслідувань політичних справ він врятував багатьох безневинних.
Літературна діяльність Олекси Стороженка припадає на 1850-1860-ті роки. Він почав писати російською мовою, друкувався у часописах «Северная пчела» і «Библиотека для чтения». Тут опубліковані роман-хроніка «Братья-близнецы» (1857), «Рассказы из крестьянского быта малороссиян» (1858) та інші.
З появою журналу «Основа» Стороженко почав писати українською.
Малу прозу письменника можна поділити на групи: твори на історичну тематику: реальні сюжети («Голка»); легендарно-фантастичні («Закоханий чорт»); твори етнографічного штибу («Два брати», «Скарб», «Дурень»); твори-анекдоти («Вуси»). Серед творів Стороженка привертають увагу мініатюрні гуморески.
Зразком романтичної прози є оповідання «Закоханий чорт», основане на повір'ї про кохання між чортом і відьмою та переказах про кмітливість запорожців. Оповідь діда про зустріч запорожця Кирила з чортом, історія відьми Одарки, перипетії пригод козака з чортом містять яскраві фантастичні епізоди.
Кілька оповідань О. Стороженка своєю тематикою і образністю звернені в минуле, воскрешають картини життя й побуту запорожців. В оповіданнях: «Кіндрат Бубненко-Швидкий», «Прокіп Іванович», «Дорош», «Мірошник» — письменник сприймає козацтво з певним замилуванням, оминаючи конкретні історичні події. Романтизовані автором герої його творів водночас є реальними історичними постатями.
Перу Стороженка належить 11 розділів повісті-поеми «Марко Проклятий» — це заклятий скитальник, котрого за гріхи не приймають "ані земля, ані пекло".
Останні роки життя Олекса Стороженко провів на хуторі Тришин поблизу м.Бреста (Білорусія). Письменник ретельно займався садівництвом, любив полювати і рибалити. Одягнений в український одяг, з пишними козацькими вусами, всією своєю поставою нагадував тих запорожців, яких змалював у своїх творах.
Відомо, що Олекса Стороженко не мав сім'ї і не залишив потомків.
До смерті письменника спричинилася прикра пригода. Між маєтком Тришин і містечком протікала річка, через яку був перекинутий дерев'яний місток. В жовтні 1874 року місток ремонтували, його права частина уже була перестеленою, але, повертаючись пізно ввечері додому Стороженко ступив у темряві на ліву частину містка (за іншими даними випав з двоколки) і впав у холодну воду. Сильно застудившись та пошкодивши ногу, він зліг і незабаром 18 листопада помер.