18 вересня виповнюється 110 років від дня народження відомого українського письменника, журналіста та публіциста Михайла Івановича Чабанівського (1910 – 1973).Одного з перших українських літераторів, який своєю творчістю і діяльністю виступав на захист навколишньої природи.
Михайло Іванович Чабанівський (Циба) народився 18 вересня 1910р. в с. Лигівці, Сахновщанського району на Полтавщині. Батько майбутнього письменника Іван Миколайович був сільським вчителем, активним, національно — свідомим українцем. Мати Марія Лентіївна Вовченко була господаркою, на її плечах лежало виховання трьох дітей: старшого Михайла, середнього Сашка та найменшої Галини. До того ж, ще в зовсім юному віці, в житті М.І. Чабанівського сталася сімейна драма: батько покинув їх родину і оженився другий раз. Родина опинилась в бідності. Малому Михайлові довелося наймитувати за кусень хліба та жбан сметани, щоб хоч якось допомогти матері прогодувати малечу.
Всі роки свого життя письменник ніс в серці любов і повагу до матері, до трудівниці, звертався з вдячністю до її світлої пам’яті. А батько лишався для Михайла нерозгаданою таємницею. Був мовчазний, похмурий і ніби чужий...Та його батько не забув свого батьківського боргу. Він приїхав до Марії — покликав до себе двох синів, наказав їм швиденько лаштуватися в дорогу, бо одвезе обох в науку аж до міста Павлограда. Мати дала синам по хлібині, сплакнула…Батько вдарив по худій хребтині найнятого ним коня, гарба заторохтіла по курній дорозі, яка вела у велике життя, у безвість, у невідомість…
Маючи початкову(4 класи) освіту, два роки провчився в сільськогоспадарському технікумі в Павлограді. Закінчив педагогічне училище в Курській області. Вступив на заочне відділення історичного факультету Ленінградського університету, але не встиг закінчити, бо Друга світова війна перервала всі плани, перекрутила все життя.
Перший вірш "Слово піаністові" Чабанівський надрукував у журналі "Робселькор". Через три роки у журналі "Червоний боєць" з’являється поема "Азовсталь".
З перших днів боротьби проти гітлерівських загарбників Михайло Іванович перебував на фронті.
Під час війни, секретар редакції "Красноармеец" 121 стрілецької дивізії, потім — начальник відділу інформації газети "Советский патриот" 37-ї армії, спеціальний кореспондент газети "Советский воин" 3-го Українського фронту, до 1949 року продовжив військову службу в Румунії та Болгарії. Брав участь у боях під Москвою, на Кавказі, під час форсування Дніпра й Дністра, а також на Балканах.
Героїчні сторінки війни описав у збірках оповідань та повістей "Свіжа скиба" (1949), "Казковий край" , "Під зорями Балканськими" (1951), романах "Біля Дунаю" (1954-1955), "Балканська весна" (1960). Працював завідувачем відділу прози в журналі "Вітчизна".
Якщо перші книги письменника, які побачили світ одразу ж по війні, розповідали про безсмертний подвиг радянського солдата, то згодом Чабанівський охоплює своїм письменницьким зором все багатогранне життя народу як у часи війни, так і в мирні дні. Улюбленими темами стали: праця колгоспників і шахтарів, захист природи, людська доброта і краса.
Чимало сторінок творів Михайла Чабанівського пройняті любов'ю до рідної землі, до її богатств і краси. Ряд своїх книжок (роман "Тече вода в синє море", повісті "Стоїть явір над водою", "Лебедина сага", збірки оповідань) письменник цілком присвятив змалюванню образів людей, які віддають своє життя високому служінню рідній землі, збереженню її лісів, річок, птаства, звірини, рішуче борються проти браконьєрів, обивателів, бездушних нищителів природи.
Сучасники згадують про Михайла Чабанівського не лише, як про прозаїка, але й невтомного публіциста. Адже з-під його пера вийшло безліч статей, нарисів, рецензій, сценаріїв, репортажів. Читачі «Вечірнього Києва» і досі пам’ятають його виступи на шпальтах улюбленої газети. А сам Михайло Іванович захоплювався «вечірніми розмовами» Максима Рильського.
Помер Михайло Іванович Чабанівський 4 квітня 1973 у віці 62 років. Найкращим пам’ятником для письменника є залишені ним книжки, які не припадають пилом, а крізь роки продовжують працювати.
Берегти, плекати, примножувати... Це заповіт для кожного із нас і для наступних поколінь.