2 жовтня 1906 року в місті Охтирка на Сумщині народився Іван Багряний (справжнє ім’я Іван Павлович Лозов’ягін), поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч.
Народився Іван Багряний у сім'ї муляра, крім нього в родині виховувалися також син Федір і дві дочки — Неоніла та Єлизавета. У шестирічному віці почав навчатися в церковнопарафіяльній школі, потім закінчив в Охтирці вищу початкову школу. У 1920 році вступив до технічної школи слюсарного ремесла, а потім — до Краснопільської школи художньо-керамічного профілю.
Період його робочої і громадсько-політичної діяльності почався у 1922 році: він був то замполітом цукроварні, то окружним політінспектором в Охтирській міліції, то вчителем малювання в колонії для безпритульних і сиріт.
У 1925 році Багряний вийшов із комсомолу. Щоб «збагатитись враженнями» побував на Донбасі, в Криму, на Кубані, працював у Кам'янці-Подільському ілюстратором у газеті «Червоний кордон», надрукував у ній свої перші вірші.
Того ж 1925 року під псевдонімом «І. Полярний» власними силами видав в Охтирці невеличку збірку «Чорні силуети: П'ять оповідань» - це переважно безрадісні реалістичні картини життя тогочасного суспільства.
У 1926 році вступив до Київського художнього інституту, який через матеріальну скруту та упереджене ставлення керівництва так і не закінчив. Навчаючись в інституті, вступив до літературного об'єднання МАРС («Майстерня революційного слова»), де зблизився з Валер'яном Підмогильним, Євгеном Плужником, Борисом Антоненком-Давидовичем, Григорієм Косинкою, Тодосем Осьмачкою та іншими. Саме тоді Іван Багряний друкує свої твори у журналах «Глобус», «Всесвіт», «Життя й революція», «Червоний шлях» та інших, видає низку творів.
У 1929 році на власні кошти Багряний видав віршовану поему «Ave Maria», яка майже миттєво була заборонена цензурою й вилучена з книгарень. У 1930 році побачив світ його історичний роман у віршах «Скелька».
16 квітня 1932 року Багряного заарештували в Харкові й звинуватили «у проведенні контрреволюційної агітації» за допомогою літературних творів. А 25 жовтня 1932 року звільнили з-під варти і на три роки відправили до спецпоселень Далекого Сходу. Про період перебування Івана Багряного на Далекому Сході в 1932—1937 роках досі мало відомостей: Охотське море, тайга, життя серед українців Зеленого Клину, втеча в Україну та арешт у дорозі, новий термін (3 роки) — тепер уже в таборі БАМТАБу.
Точних даних про час повернення Івана Багряного із заслання немає: 16 червня 1938 року його повторно було заарештовано.
Автобіографічні подробиці про ці п'ять років життя — арешт, тортури, втечу із заслання й повернення на батьківщину — письменник відобразив у романі «Сад Гетсиманський».
Друга світова війна застала письменника в Охтирці. Він одразу пішов в українське підпілля, передислокувався до Галичини. Іван Багряний працював у референтурі пропаганди, писав пісні на патріотичні теми, статті різноманітного характеру, малював карикатури й плакати.
У 1944 році він написав один із своїх найталановитіших творів — роман «Звіролови» (згодом відомий як «Тигролови»).
У 1945 році ще до розгрому гітлерівських військ, Багряний емігрував до Німеччини по лінії ОУН.
Після війни написав брошуру «Чому я не хочу вертатись до СРСР?», де виклав політичну декларацію національної гідності й прав людини, яка пережила примусову репатріацію, насильство, тортури, приниження. СРСР був представлений як «батьківщина-мачуха», яка влаштувала геноцид проти власного народу.
У 1948 році Багряний заснував Українську революційно-демократичну партію (УРДП) і відтоді цілих 17 років — до самої смерті редагував газету „Українські вісті“.
Іван Багряний був одружений двічі: перша сім'я залишилася в СРСР, дружина - Антоніна Зосимова, діти: Борис і Наталя, друга – Галина Тригуб, з якою він одружився в еміграції, діти - Нестор і Роксолана.
Помер письменник 25 серпня 1963 року у Шварцвальді, похований в Ной-Ульмі (Німеччина).