До ювілейної дати відомого поета-лірика і перекладача Афанасія Фета (1820 – 1892) бібліотека ім. Купріна підготувала відеоверсію сучасного погляду на зворушливий вірш "Ты говоришь мне: прости!".
Про історію вірша
"ТЫ ГОВОРИШЬ МНЕ: ПРОСТИ!" - це історія про особисті стосунки Афанасія Фета і Марії Лазич, про кохання без взаємності.
У 1845 році Афанасій Фет був офіцером полку в Херсонській губернії. Фет любив красивих молодих дівчат, і на службі завів знайомство з Марією Лазич, дочкою відставного генералу, обрусілого серба, вдівця і людини дуже небагатої. Афанасій Фет тоді мріяв повернути собі своє дворянське походження, а також закріпитися у суспільстві. У дівчини Марії ж не було величезного приданого, та й просто не було абсолютно нічого. Він і не думав на ній одружитися, про що вона добре знала, але просила не розривати їх відносини. Ця дама була прекрасною людиною і співпереживала своєму коханому в його терзаннях, яких він не заслуговував. Для того щоб закінчити їх даремні побачення, лірик зібрав всю волю в кулак, і з усією відвертістю сказав про те, що нічого серйозного між ними не може скластися і перспектив подальшого розвитку їх відносин він не бачить. Марія не змусила себе чекати, і одразу дала свою відповідь, сказавши, що їй подобається бути поруч з ним, і вона не буде претендувати на серце поета в майбутньому.
Те, що сталося з цією молодою дівчиною далі важко собі уявити. Вона загинула, згорівши у вогні, нещастя спіткало її в рідному домі. У той трагічний час Марія лежала в білому серпанковому платті, читала книгу, закурила і сірник впав на підлогу, від нього загорілося плаття. Марія, вся у вогні, пробігла по анфіладі кімнат, відкрила балконні двері - від свіжого повітря вогонь спалахнув ще сильніше і охопив голову. Вона закрила обличчя руками і крикнула сестрі: "Заради Неба, врятуй листи!". Марія мала на увазі листи Фета, так як всюди горіли відпали шматки сукні. Дівчина кинулася сходами в сад і там впала. На крики сестри прибігли люди, які віднесли Марію, всю обгорілу, в спальню. Через чотири дні в неймовірних муках вона померла зі словами: "Він не винен, а я ...".
Після цієї трагедії Афанасій Фет не зміг викреслити з пам'яті Марію до самої смерті. Ці особисті переживання, як якесь джерело просочилося в його поезію, створюючи вірші, наповнені унікальним змістом і образами. Є припущення, що всі ті твори, в яких міститься любовна тематика, присвячені і звернені саме до загиблої Марії Лазич. Його вірші, наповнені каяттям і запалом так і не дійшли до адресата, але знайшли величезний відгук в серцях народу.