Дніпрова Чайка посіла помітне місце в українській літературі, тематично і жанрово розширивши її.
Народилася Дніпрова Чайка (Людмила Олексіївна Василевська-Березіна) 1 листопада 1861 р. у родині священика у с. Карлівка Херсонської губ. (Нині це село Зелений Яр Доманівського району Миколаївської області).
У 1879 р. вона закінчила Одеську гімназію і працювала як учителька. Писати Дніпрова Чайка почала ще в гімназії. Деякі вірші (“На смерть Тургенева”) були надруковані в “Одесском вестнике” (1883).
У 1885 р. в одеському альманасі “Нива” було вперше надруковано два вірші Дніпрової Чайки (“Вісточка” й “Пісня”) та оповідання “Знахарка”, яке за своїм характером близьке до запису з народних уст.
У тому же році письменниця переселилась до Херсона, де познайомилась з губернським статистиком Феофаном Василевським. Невдовзі вони оженились, мали дітей – Оксану, В’ячеслава та Наталку.
Починаючи з 1887 р. Дніпрова Чайка друкується здебільшого в періодиці Західної України (альманах “Перший вінок”, журнали “Дзвінок”, “Правда”, “Зоря”), випускає цикл “Морські малюнки”.
Письменниця популяризувала твори Т. Шевченка, передових російських письменників. У 1887 році за активну участь у роботі просвітницького гуртка Ф.Василевського звільнено з посади у земстві і піддано під гласний нагляд поліції. За цих обставин сім’я вимушено переїхала на Київщину, де Дніпрова Чайка продовжує багато і плідно працювати: писати вірші, оповідання, збирати фольклор. У цей період вона знайомиться з М. Лисенком, М. Старицьким, Оленою Пчілкою, Лесею Українкою.
За мотивами та образами народних казок Дніпрова Чайка створила лібрето опер «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима й Весна, або Снігова Краля», «Весна-красна», «Проводи Сніговика Снігуровича». На лібрето деяких опер музику написав композитор М. Лисенко.
Наприкінці 1895 року родина Василевських повернулася до Херсона на запрошення губернської земської управи. Через десять років подружнього життя, Василевський взявся відкрито дорікати дружині, мовляв, вона, як ото зозуля, – “більше фольклором, як господарством турбується”. Пара розлучилася.
У Херсоні Дніпрова Чайка знову бере активну участь у громадській діяльності, допомагає політичним в’язням, зберігає вдома заборонену літературу, за що у 1905 році її було заарештовано, конфісковано рукописи.
З 1908 року вона мешкає у м. Києві, де працює у київській “Просвіті”, підтримує дружні стосунки з українськими письменниками, зустрічається з М. Коцюбинським.
Найбільшу популярність Дніпровій Чайці принесли її поетичні мініатюри. Багато з них – це романтично-символічні мініатюри на «морську тематику». Ряд поетичних мініатюр письменниця присвятила М. Лисенку («Кобза»), Б. Грінченку («Дисонанси»), Ганні Барвінок («Вінки»).
Значним є внесок письменниці в розвиток дитячої літератури – це вірші «Зима», «Весна», «Голосіння дітвори»; оповідання «Буряк», «Краплі-мандрівниці»; казки «Казка про Сонце та його сина», «Грецька казка» та ін.
У 1919-1920 р. у Києві побачив світ двотомник творів Дніпрової Чайки.
На початку 20-х років письменниця, прикута тяжкою хворобою до ліжка, майже не бралася за перо. Останні роки тяжко хвора літераторка жила в родині старшої дочки Оксани, яка працювала лікарем на Київщині.
Померла Дніпрова Чайка 13 березня 1927 в с. Германівка (нині Обухівського району Київської обл.), похована у Києві на Байковому кладовищі.
Літературна спадщина Дніпрової Чайки невелика за обсягом, але вагома за змістом. Краща її частина по праву входить у духовну скарбницю українського народу.
Comments