На початку жовтня виповнилося 80 років від дня народження Володимира Омеляновича Забаштанського (1940-2001), українського поета, перекладача, лауреата Шевченківської премії (1986).
Володимир Забаштанський народився 5 жовтня 1940 року в селі (тепер селище міського типу) Браїлів Жмеринського району Вінницької області в робітничій сім'ї. Закінчив сім класів школи і вступив до ремісничого училища в місті Макіївка Донецької області. Після закінчення училища в 1957 році працював на будівництві, кочегаром в котельній цукрового заводу.
У віці 18 років Володимир внаслідок вибуху втратив зір і руки, та не скорився недолі — почав писати вірші. Після дворічного лікування в Київському інституті травматології і ортопедії закінчив вечірню школу робітничої молоді, здобувши повну середню освіту. В 1969 році з відзнакою закінчив філологічний факультет Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. Щодня до його жовтого корпусу Володю приводила дружина й передавала буквально з рук у руки однокурсникам. Сторонньому спостерігачеві й на думку не спадало, що за темними скельцями окулярів — незрячі очі, а замість рук — протези.
Поезія стала сенсом його життя: зболене і ніжне серце народжує слова любові до людей, до рідної землі, слова, які стають на сторожі України, українського духу та моралі.
Дебютував Володимир Забаштанський збіркою «Наказ каменярів», яка вийшла у 1960 році, і сколихнула київську літературну спільноту: в Україні з'явився справжній поет. Земляки з Вінниччини не повірили, що отой хлопчина, котрий разом із ровесниками бігав босоніж браїлівськими стежками, став письменником. Та ще й закінчив університет з червоним дипломом.
Потім з'являються одна за одною книжки поета: "Наказ каменярів" (1967), "Віра в людину" (1971), "Моя вузькоколійка" (1973), "Грані краплі" (1975), "Крицею рядка" (1977), "Вага слова" (1981), "Запах далини" (1982), "Треба стояти" (1986), "Жага життя" (1987), "Мужністю завдячую тобі" (1988), "Древо роду" (1990), "Найкревніша рідня" (1999) та ін. За збірку «Запах далини» Володимира Омеляновича Забаштанського у 1986 року було удостоєно найвищої нагороди — Державної премії імені Тараса Шевченка.
Чимало зробив В. Забаштанський і на перекладацькій ниві. Завдяки його старанням вийшли українською мовою книги письменників багатьох країн.
Володимир Омелянович був чуйним і вимогливим побратимом на літературному полі, духовним батьком багатьох молодих поетів. З 1968 по 1993 роки очолював Республіканську літературну школу-студію «Кобза». У його школі-студії молоді навчалися не тільки поезії, розкриваючи свої таланти, а й жити — чесно й мужньо.
Помер поет 2 грудня 2001 року. Похований в Києві на Лісовому кладовищі.
Володимир Забашканський — взірець чесності та відваги, чистоти й мужності в українському письменстві другої половини XX століття. Він був провидцем для багатьох зрячих. По ньому залишилися книжки віршів та спогади друзів. Саме в них Поет увічнив себе й свій час, щиро привітавши незалежність своєї Вітчизни, яку він самовіддано любив.
