22 жовтня - 85 років від дня народження Бориса Ілліча Олійника (1935-2017), українського поета, державного і громадського діяча.
Борис Олійник знакова постать України - академік Національної академії наук України (1990), лауреат Державної премії СРСР (1975) і Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1983), Герой України (2005), нагороджений орденами: Свободи, князя Ярослава Мудрого III ст. та IV ст.
Як згадував сам поет, поезія — це його перше кохання, журналістика — друге, а політикою Борис Ілліч почав займатися по нещастю. Обирався депутатом Верховних Рад СРСР (з 1989 по 1991 рік) та України (1992-2006). З 1996 по 2006 рік був віце-президентом Парламентської Асамблеї Ради Європи. У 2010—2016 роках - голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Борис Ілліч Олійник народився 22 жовтня 1935 на Полтавщині в с. Зачепилівка Новосанжарського району.
Друкуватися почав ще в школі. Після закінчення десятирічки у 1953 році вступив на факультет журналістики Київського Національного університету ім. Т. Г. Шевченка, який закінчив у 1958 році. Одинадцять років він очолював парторганізацію СП України і пишався тим, що за ці роки ніхто з його колег-письменників не був виключений з її лав і тим паче посаджений за ґрати.
Побував майже в усіх гарячих точках міжетнічних конфліктів колишнього Союзу, про що розповів в есе «Два роки в Кремлі» («Князь тьмы»).
У травні-червні 1986 року одним з перших побував у Чорнобилі, в зоні, звідки вів репортажі на ЦТ СРСР і України. Того ж року виступив зі статтею в «Литературной газете» (Москва) «Випробування Чорнобилем», в якій викрив злочинну діяльність тимчасовців.
На початку липня 1988 року на XIX конференції КПРС в Москві Борис Олійник, зупинившись на сталінському терорі 1937 року, цілком неочікувано для присутніх завершив цю тему так: «А оскільки в нашій республіці гоніння почалися задовго до 1937-го, треба з’ясувати ще й причини голоду 1933-го, який позбавив життя мільйони українців, назвати поіменно тих, із чиєї вини сталася ця трагедія».
Після неодноразового перебування на фронтах Боснії-Герцеговини написав есе «Хто і з якою метою сатанізує сербів?», яке вийшло в Югославії окремою книгою українською і сербською мовами. Коли розпочались бомбардування, прибув до Югославії. Написав есе «Хто наступний?».
Почесний академік Академії мистецтв України, член правління Національної спілки краєзнавців України (до 2016 р.)
Помер 30 квітня 2017 року на 82-му році життя після важкої і тривалої хвороби. Похований на Байковому кладовищі.
Творча спадщина
Борис Олійник — автор понад 40 книг, віршів, есе, статей, які друкувалися в Україні, в усіх республіках СРСР, перекладались російською, чеською, словацькою, польською, сербською, румунською, італійською та іншими мовами. Перша збірка його лірики — «Б’ють у крицю ковалі» (1962) — книга про повоєнні часи, про пережите особисто та про пережите народом. Найвідомішими книгами вважаються: «Вибір» (1965), «Коло» (1968), «Стою на землі» (1973), «Заклинання вогню» (1978), «Сива ластівка» (1979), «У дзеркалі слова» (1981), «Поворотній круг» (1989), «Таємна вечеря» (2000), поема «Сім» (1988).
