Майбутній художник народився у сім’ї купця Івана Васильовича Шишкіна 25 січня 1832 року в провінційному містечку Єлабузі, яке за царських часів входило до складу Вятської губернії, сьогодні ж це Республіка Татарстан.
Юного Івана Шишкіна змалку більше приваблювало мистецтво, тому, коли батько відправив його до Першої казанської гімназії, Іван Іванович недовго пробув у стінах цього навчального закладу, заявивши, що перетворюватися на чиновника не бажає.
Батьки не розділяли захоплення сина тому, щоб не гнівити батьків, художник вправлявся в малюванні ночами – так позначилися його перші кроки в живописі.
Уперше Шишкін серйозно задумався про творчу професію, коли в Єлабугу приїхали художники, яких виписали зі столиці для розпису церковного іконостасу. Саме від них юнак дізнався про існування училища живопису, скульптури та зодчества.
Батько майбутнього художника погодився відпустити його на навчання до столиці, лише за однієї умови, що син не покине і там навчання, а бажано перетвориться на другого Карла Брюллова. Біографія великого Шишкіна показала – своє слово перед батьком він дотримав бездоганно.
Іван Шишкін поступив у Московське училище живопису та скульптури в 1852 році. Він потрапив під опіку художника-портретиста Аполлона Мокрицького, хоча самого Івана вабили пейзажі, в малюванні яких він самовіддано і вправлявся.
У 1896 році Іван Іванович вступив у Санкт-Петербурзьку Імператорську академію мистецтв.
Свою першу літню практику в академії Іван Шишкін провів на острові Валаам, за види якого пізніше отримав від академії велику золоту медаль.
За час навчання в академії живописця поповнилася ще двома малими срібними та малою золотою медалями за картини з пітерськими краєвидами.
Після випуску з академії Івану Івановичу була призначена спеціальна пенсія за талановиті здібності. Це дало можливість Шишкіну удосконалити майстерність за кордоном. Протягом шісти років він знайомився з природою чужих країн, побувавши у Мюнхені, Цюріхі, Женеві та Дюссельдорфі.
«Вид на околицях Дюссельдорфа» – саме за цю картину Шишкін отримав звання академіка, а у 1873 році за картину «Лісова глушина» Академія возвела його до низки професорів.
Живописець дружив із Костянтином Савицьким, Архіпом Куїнжді та Іваном Крамським.
У 70-х роках ХІХ ст. Іван Іванович заснував разом із колегами Товариство пересувних художніх виставок, паралельно приєднавшись до об’єднання аквафортистів.
У другій половині 1870-х років Іван Шишкін через особисту трагедію (смерть дружини) почав пити і мало не втратив місце, яке вдалося йому зайняти у мистецьких колах.
Незадовго до смерті Івана Шишкіна запросили викладати у Вищому художньому училищі при Академії мистецтв. Під час викладання художник вважав видатним художником Валентина Сєрова.
Біографи відзначають одну особливість характеру Івана Шишкіна. У роки навчання в училищі він носив прізвисько Монах – так прозвали за похмурість та замкнутість. Проте ті, хто зумів стати для нього другом, потім дивувалися, наскільки чоловік балакучий і жартівливий серед близьких.
Івана Шишкіна спочатку поховали на Смоленському православному цвинтарі (Санкт-Петербург), а в середині ХХ століття прах художника перевезли до Олександро-Невської лаври.
Іван Іванович помер у 1898 році від розриву сердця за роботою над черговим шедевром у своїй майстерні. Незакінченою залишилася картина «Лісове царство», а останньою завершеною роботою живописця є «Корабельний гай».
Comments