Майбутній драматург народився 6 жовтня 1881 р. у містечку Носівці на Чернігівщині в родині залізничного службовця. Через роботу батька родина часто переїздила по Україні й Росії, на Кавказ і в Польщу, бували і у Середній Азії. Лише згодом у 1891 р. батьки Івана Антоновича постійно оселилися в Чернігові, де хлопець навчався в місцевій гімназії. Після закінчення гімназії у 1899 р. юний Іван їде до Києва, де вивчає право на юридичному факультеті університету. По закінченні, в 1903 р., повертається до Чернігова й вступає на службу в Контрольній палаті, де від простого канцеляриста дійшов до старшого ревізора.
Однак мистецьке життя Києва накладаючись на світ літературних і театральних уподобань юнака (Гете, Гофман, Метерлінк, Гейне, Тік, Скріб, Новаліс, казки та легенди різних народів), справили сильне враження на І. Кочергу. З 1904 р. він починає виступати з театральними рецензіями на сторінках чернігівських видань. Згодом виник задум написати п’єсу. Перша п’єса «Песня в бокале» була написана у 1910 р. російською мовою. Наступна п’єса «Дівчина з мишкою» (теж російською мовою) була написана у 1913 році, тут Іван Антонович розвиває ту саму колізію гонитви за примарною мрією та намагається в романтичних тонах розкрити прекрасну сутність жінки, жіночої вірності.
У 1914 р. Іван Кочерга переїхав до Житомира, де працював службовцем у робітничо-селянській інспекції водночас продовжував літературну діяльність.
20 роки ХХ ст. – переламний період в творчості І. Кочерги, він починає писати п’єси рідною мовою. Перша п’єса на українській мові під назвою «Фея гіркого мигдалю» вийшла з-під пера драматурга у 1925 році і була позитивно оцінена критиками. Романтично забарвлена дія п’єси хоч і розгортається в рамках анекдотично-водевільного сюжету, проте спонукає глядача замислитися над серйозними життєвими проблемами.
Окрилений успіхом, драматург створює у 1927 р. наступну п’єсу «Алмазне жорно» (1927). В творчій еволюції драматурга вона посідає важливе місце. Наступного 1928 р. драматург створює кілька п’єс, безпосередньо пов’язаних із сучасною йому тематикою; з’являються комедія «Натура і культура» (1928), драма-феєрія «Марко в пеклі» (1928), низка так званих кооперативних п’єс.
У 1930 р. І. Кочерга створює свою перлину, драматичну поему «Свіччине весілля» (інша назва — «Пісня про Свічку»). Драматург покладав великі надії на її сценічне втілення, але вперше вона була поставлена лише у 1935 р.
У роки Другої світової війни І. Кочерга перебував у евакуації в Уфі, де працював редактором журналу «Театр» (1941), а потім очолював газету «Література і мистецтво» (1942-1943). Водночас він пише багато публіцистичних статей, дві одноактні п’єси про героїзм радянських воїнів – «Чаша» (1942) і «Нічна тривога» (1943), які, однак, не стали досягненням автора.
Повернувшись у 1944 р. до Києва, драматург реалізує давній задум і створює романтичну драму «Ярослав Мудрий» (1944, друга редакція — 1946), вперше звернувшись до образу реального діяча.
І. Кочерга замислив «Ярослава Мудрого» як історичну трагедію. Однак деяка ідеалізація образу великого князя, надто прозорі сучасні акценти не дозволили авторові домогтися по-справжньому трагедійного звучання твору. Як романтична драма «Ярослав Мудрий» є високим досягненням в українській літературі.
У повоєнні роки І. Кочерга основні творчі сили віддає роботі над драматичною поемою про Т. Шевченка «Пророк» (1943). Однак п’єсі забракло головного – повнокровного й глибокого образу Кобзаря.
Помер І. Кочерга 29 грудня 1952 р. в Києві на 73 році життя.