Берестецька битва - одна з найтрагічніших сторінок історії Визвольної війни.
Це була вирішальна битва між основними силами польської та української армій, що відбулася 28 червня – 10 липня 1651 р. поблизу містечка Берестечка на Волині.
Битва сталася між армією Речі Посполитої (король Ян II Казимир, великий коронний гетьман Миколай Потоцький, польний коронний гетьман Мартин Калиновський), з одного боку і козацько-кримським військом (гетьман Війська Запорозького Богдан Хмельницький, хан Іслям III Гірей) – з другого.
Загальна кількість польського війська становила до 160 тисяч, Військо Богдана Хмельницького після приєднання татар сягало 200 тисяч.
Перший день був невдалим для української та кримської кінноти, проте наступного дня козаки й татари мали перевагу. Під час головної битви, 30 червня, коли перемога була вже на боці Богдана Хмельницького, ординці несподівано залишили поле бою: як з'ясувалося, кримський хан Іслям-Гірей не хотів поразки польського війська й тому напередодні розпочав переговори з королем.
Щоб уберегти козацькі сили від нищівної поразки, Хмельницький вирішив відвести армію до р. Пляшівки, болотяні береги якої могли надійно захистити тил козацького війська. Наказавши збудувати земляні укріплення для зміцнення табору, гетьман вирушив за ханом, аби домогтися повернення орди на поле бою. Але хан ув'язнив Богдана Хмельницького, Івана Виговського, полковника Лук'яна Мозирю та ще деяких старшин. Повстанці ж залишилися у облозі "як бджоли без матки", але сподівалися на швидке повернення гетьмана з кримським ханом та ордою.
Почався наступний етап битви. Протягом 10 днів козаки героїчно обороняли табір, відбиваючи всі атаки поляків. Проте становище погіршувалося. Найбільше непокоїла відсутність чіткого плану дій. Між генеральною старшиною не було єдності, змінилося кілька наказних гетьманів, що командували обложеним військом. Одні пропонували залишити табір, інші – захищатися. Тим часом облога ставала дедалі тяжчою. Не вірячи в можливість змінити ситуацію на краще, чимало козаків тікало з табору, а деякі навіть переходили на бік короля. За таких складних обставин наказним гетьманом обрали Івана Богуна. Було ухвалено прориватися з оточення.
Відхід основної боєздатної частини козацького війська стався у ніч на 10 липня. Козаки спорудили переправи через Пляшівку й непомітно для ворогів стали виходити з оточення, щоб відігнати гетьмана Лянцкоронського з правого берега річки. На жаль, у той час, коли головні сили козаків покинули табір, почалася паніка. Решта, переважно з числа селян, кинулися до переправ. Тим часом Ян II Казимир негайно послав підрозділи коронного війська атакувати табір, і той був легко захоплений. Ті козаки, які прикривали відхід основних сил, загинули героїчною смертю. Померло чимало так званої "черні", особливо коли її наздоганяла вже за межами табору польська кіннота.
Поразка у битві під Берестечком мала багато негативних наслідків для української сторони, найбільш прикрою з яких стало підписання Білоцерківського договору. Його метою було нібито укладення миру між ворогуючими сторонами, однак при цьому він містив чимало пунктів, які можна розцінити, як суттєву дискримінацію української сторони:
- реєстр козаків скорочувався з 40 до 20 тис;
- гетьманська влада поширювалась лише на територію і населення Київського воєводства;
- поверталось кріпосне право для селян та козаків;
- шляхта отримувала назад свої володіння, які були втрачені раніше.
- Україна була позбавлена права вступати у відносини з іноземними державами і повинна була розірвати союз з Кримським ханством.
Договір, підписаний у Білій Церкві, так і не був затверджений у Сеймі. При цьому діяв він усього рік, бо уже навесні наступного року Хмельницький разом з новою армією завдав полякам нищівної поразки у битві під Батогом.
Таким чином, хоча битва під Берестечком і стала найбільшою у часи Хмельниччини поразкою, але не здолала запалу козаків та не зупинила Національно-Визвольної боротьби, а сам Білоцерківський договір був використаний козацтвом для перепочинку і підготовки нового воєнного виступу проти шляхетської Польщі.