В українській історичній науці знайдеться не багато діячів, які могли б зрівнятися з академіком Михайлом Сергійовичем Грушевським широтою світогляду, силою розуму, різнобічністю таланту, невгасимою жагою творчості.
Історією юнак захопився ще під час навчання у Тифліській гімназії. Тут він багато читав, познайомився з творами М.І. Костомарова, П.О. Куліша, М.О. Максимовича, А.Л. Метлинського, А.О. Скальковського та інших відомих дослідників минулого, фольклористів, етнографів. Велику роль у визначенні подальшої творчої долі Михайла відіграв журнал «Киевская старина», який він називав своєю справжньою школою. Бажання глибше осягнути історію українського народу привело Михайла Сергійовича до Київського університету св. Володимира.
Проте обрадований юнак продовжував наполегливо поповнювати свої знання. Під керівництвом одного з найвизначніших тогочасних істориків, професора В.Б. Антоновича, М.С. Грушевський робить перші кроки в науці. Один з ранніх його творів «Южнорусские господарские замки в половине XVI века» засвідчив, що в науку прийшов учений, здатний глибоко мислити, з власним баченням історії як суспільного процесу. По закінченні в 1980 р. університету М.С. Грушевському запропонували місце стипендіата кафедри російської історії. Протягом чотирьох років він готував працю «Барське староство», яку успішно захистив як магістерську дисертацію у травні 1894 р. З цього часу почався новий етап у житті молодого вченого.
За рекомендацією професора В.Б. Антоновича він переїздить до Львова, де очолює кафедру всесвітньої «з спеціальним оглядом на історію Східної Європи». Відтоді, протягом 19 років (до 1913 р.), діяльність М.С. Грушевського пов’язана з Львівським університетом, науковим і суспільно-політичним життям Галичини. Головною справою вченого стала підготовка курсу лекцій з історії України, які з часом стануть основою багатотомної фундаментальної праці «Історія України-Руси». Другим важливим напрямом його діяльності в цей період була робота в Науковому товаристві ім. Т.Г. Шевченка, яке М.С. Грушевський очолив у 1897 р., одночасно залишаючись головою історичної секції та археографічної комісії. Це був для нього період інтенсивної наукової і організаторської роботи. Завдяки старанням ученого значно збільшилися фонди бібліотеки, почала випускати книжки друкарня товариства, було засновано музей, створювалися різні за напрямами наукові комісії. Товариство ім. Т.Г. Шевченка започатковує під редакцією М.С. Грушевського видання «Записок наукового товариства», яких вийшло 116 томів. Тут друкувались майже всі тогочасні історики, літературознавці, фольклористи, мовознавці, громадські діячі. Одночасно під редакцією вченого регулярно виходили джерелознавчі праці, зокрема, томи «Жерел до історії України-Руси», «Українського архіву», «Збірника» та ін., які відіграли важливу роль у подальшому розгортанні історичних досліджень.
Під впливом революції 1905-1907 рр. відбулися деякі зміни у політичному житті Росії, що дозволило вченому після кількох років еміграції знову побувати у багатьох містах Лівобережної, Слобідської та Південної України, розширити свою науково-організаційну діяльність. М.С. Грушевський виступив ініціатором переведення до Києва «Літературно-наукового вісника» та деяких інших журналів, став ініціатором заснування у Києві Українського наукового товариства (1907), яке, незважаючи на труднощі, почало видавати «Записки УНТ» і журнал «Україна».
Перша світова війна докорінно змінила життєві та творчі плани М.С. Грушевського. З Карпат, де він відпочивав, учений переїхав до Відня, потім до Італії, Румунії. І тільки у листопаді 1914 р. йому вдалося повернутися до Києва. Однак царські власті зустріли ученого насторожено, висунувши навіть абсурдні звинувачення у шпигунстві на користь Австро-Угорщини. За арештом і принизливим допитами послідувало заслання до Симбірська та Казані. Тільки клопотання Російської Академії наук змінило його статус – М.С. Грушевському вдалося повернутися до Москви й зайнятися науковою роботою.
У період з березня 1917 р. по квітень 1918 р. М.С. Грушевський вів активну політичну діяльність. Його обирають головою Центральної Ради. М.С. Грушевський доклав чимало духовних і фізичних сил для створення української незалежної держави.
Після гетьманського перевороту М.С. Грушевський відійшов від політики. З березня 1919 р. знову почався емігрантський період життя вченого. Перебуваючи в Празі, Берліні, Женеві, Парижі та інших містах, він займався переважно науковою діяльністю: підготував і опублікував ряд досліджень, організував видання та редагування науково-політичних журналів.
Перебуваючи в еміграції, М.С. Грушевський не поривав зв’язків з Україною. Він інтенсивно листувався з діячами культури і науки. Уважно стежив за подіями суспільно-політичного життя. Поступово в нього визріли думки про можливість повернення на Батьківщину. Після кількох років переговорів з радянськими представниками М.С. Грушевському нарешті дозволили в’їзд у країну, і 7 березня 1924 р. разом із сім’єю він прибув до Києва.
На Україну М.С. Грушевський повернувся всесвітньо відомим вченим-істориком. Того ж року його обрали академіком ВУАН. Він очолював науково-дослідну кафедру історії України, ряд комісій та секції Академії наук. Брав участь у виданні журналу «Україна», «Записок історико-філологічного відділу ВУАН», «Наукового збірника», «Студій з історії України» та інших збірників, зосереджуючи увагу на аналізі та дослідженні творчої концепції та поглядів М.І. Костомарова, В.Б. Антоновича, П.О. Куліша, М.П. Драгоманова.
У березні 1931р. М.С. Грушевський змушений був залишити Київ і переїхати до Москви, де його й арештувати, інкримінуючи участь у так званому Українському національному центрі. Але не маючи ніяких доказів, сталінські посіпаки змушені були звільнити історика.
Незважаючи на вік і стан здоров’я (М.С. Грушевський фактично втратив зір), вчений багато працював у архівах і бібліотеках Москви, писав праці з літературознавства, задумував кілька нових фундаментальних досліджень. Проте пережите далося взнаки. 25 листопада 1934 р., під час відпочинку й лікування у Кисловодську М.С. Грушевський після нескладної операції помер. Похований у Києві на Байковому кладовищі.