4 липня виповнюється 130 років з дня народження новеліста, прозаїка, драматурга та громадського діяча – Петра Панча. (Справжнє ім’я – Петро Йосипович Панченко). Народився майбутній письменник у місті Валках на Харківщині в родині майстра-колісника. Своє дитинство багате на життєві враження Петро Йосипович згодом зворушливо опише у книзі «На калиновім мості». Після закінчення двокласної школи п’ятирічним юнаком пішов працювати. Спочатку – у Народному домі, де переписував папери і розносив пакети, а потім служив писарчуком в агента земського страхування.
Коли Петру виповнилося 17 років, він їде до Харкова. Там юнак влаштовується на посаду писарчука в канцелярії Інституту шляхетних дівчат. У Харкові Петро Панч потрапляє в коло студентської молоді. Він відвідує загальноосвітні курси, дуже багато читає. Проте згодом залишає місто і вступає до Полтавського землемірного училища, одразу після закінчення якого у 1915 році був мобілізований в армію. Він навчається на прискорених курсах в Одеському артилерійському училищі, дістає офіцерське звання прапорщика артилерії і опиняється на фронті першої світової війни.
Восени 1921 року Петро Панч демобілізувався і приїхав у рідні Валки, де працює землеміром. На цей час припадає і початок літературної діяльності Панча. У валківській газеті «Незаможник», а далі в газетах «Вісті» та «Селянська правда» з’являються його перші нариси, оповідання, фейлетони, «житні етюди», підписані псевдонімом – Максим Отава.
Подаючи матеріали у валківський «Незаможник», Петро Панченко підписав їх скорочено П. Пан. Але оскільки йшла боротьба з панами, то редактор уникнув небезпечного прізвища, виправивши його на Панч. Так з’явилося нове ім’я на літературному небосклоні – Петро Панч.
У 1923 році Панч переїхав до Харкова, тодішньої столиці України, і захоплено віддався творчості. Працював у журналі «Червоний шлях». Одна за одною виходять його книжки «Там, де верби над ставом», «Гнізда старі» (1923), «Поза життям» (1924), «Солом’яний дим» (1925), «Мишачі нори» (1926) та ін.
У цей час Петро Панч належав до літературних угруповань таких як «Плуг», ВАПЛІТЕ, «ВУСПП». У 1928 році виходить збірка повістей «Голубі ешелони». Через 20 років (1947 р.) Панч зазнає жорстокого звинувачення за цю книгу, і наступні редакції змінять її ідейно-художній зміст.
Перший роман Панча «Право на смерть» (1933 р.) відразу ж був підданий гострій критиці і згодом, поспішно перероблений, вийшов під назвою «Облога ночі» (1935 р.).
В 30-х роках Петро Панч «розробляє» історико-революційні теми для дітей і про дітей: «Малий партизан» (1933), «Будемо літати» (1935), «Син Таращанського полку» (1937).
У 1935 році Петро Йосипович брав участь у Всесвітньому конгресі на захист культури у Парижі. У 1939-1940 роках він очолював Львівську письменницьку організацію.
У роки Великої Вітчизняної війни Петро Панч працює в Уфі, потім – головним редактором літературного відділу радіостанції «Радянська Україна» в Москві. Тоді ж його було обрано членом Всеслов’янського комітета, в якому він працював до закінчення війни.
Творчий доробок письменника цих років – книги оповідань «Рідна земля», «Гнів матері», книги фейлетонів «Зозуля», «Кортить курці просо».
З 1949 по 1953 рік письменник був головою правління Харківської організації Спілки письменників, а в 1966-1969 роках – секретарем правління Спілки письменників України.
У 1954 році вийшов у світ один з кращих творів української прози – роман «Гомоніла Україна».
У 1965 році Панч створює видатний роман «На калиновім мості». Цей твір відзначений Шевченківською премією. Він є своєрідним сплавом автобіографічного, документального та художнього матеріалу. Кращі розповіді із нього про дитинство письменника люблять читати діти (Розповідь «Три копійки»).
Творчість для дітей – окрема сторінка в доробку письменника. Ще 1922 року Петро Йосипович написав невеличкий етюд «Свистуни», а в 1924 році в журналі «Червоні квіти» з’явилося оповідання «Портрет».
У 30-х роках побачили світ дитячі книжки «Гиля, гуси», «Вовчий хвіст» (1934), «Будемо літати» (1935). Пізніше – «Гарні хлопці» (1959), «Для вас і про вас» (1965) та ін.
Остання книга Петра Панча – збірка статей та етюдів-спогадів «Відлітають журавлі» вийшла в 1973 році.
Помер Петро Панч 1 грудня 1978 року в місті Києві. Його творчість – приклад мистецької послідовності, великої совісності, дотримання неухильних вимог правди за різних обставин.
Kommentare