Володимир Даль увійшов в історію як автор «Толкового словаря живого великорусского языка». Але список його досягнень великий: лікар, збирач фольклору, один із засновників Російського географічного товариства, складач підручників з ботаніки та зоології, автор записок про останні години життя О.Пушкіна.
Володимир Іванович Даль народився 22 листопада 1801 року в Лугані (сучасному Луганську), де його батько, данець Йоганн Християн Даль, служив лікарем. Прийнявши в Росії ім'я Іван, Даль-старший одружився з Марією Фрейтагою з сім'ї обрусілих німців і французьких гугенотів, у них народилося четверо дітей. Від батьків Володимир Даль успадкував почуття слова та широке коло інтересів. Батько Володимира знав вісім мов, мати вільно говорила п'ятьма.
Коли Далю було чотири роки, його родина переїхала до Миколаєва.
У 1814 році 13-річного Володимира з братом Карлом відправили до Петербурга навчатися в Морському кадетському корпусі. Пізніше сам Даль писав, що «замертво убил там время», а «в памяти остались одни розги», проте закінчив корпус він 12-м за успішністю з 83 випускників. 1819 року мічман Даль був направлений на Чорноморський флот. По дорозі до нового місця служби він почув і записав незнайоме слово «замолаживать» з позначкою: «значит «заволакиваться тучами», говоря о небе, «клониться к ненастью»…». Так було започатковано словник розмовної живої мови.
У 1825 Даль звільнився з флоту і вступив на медичний факультет Дерптського університету. Під час Російсько-турецької війни 1828–1829 років Володимира призвали до чинної армії, і перед відбуттям він достроково здав дисертацію на ступінь доктора медицини.
Але саме в армії активно поповнювався його зошит живої мови. «Солдат оступился, выругался в сердцах:
— Чертова лужа!
— Калуга! — подтвердил другой».
Даль заносить у зошит: лужа, калуга.
Після закінчення війни Володимир Даль вирушив зі своїм полком до Польщі для придушення повстання, де, за відсутністю інженера, прийняв керівництво будівництвом переправи через Віслу. Начальство покарало ініціативного лікаря, але імператор Микола I, дізнавшись про цю історію, нагородив героя Володимирським хрестом з бантом.
У 1832 році вийшли в світ під псевдонімом Луганського «Русские сказки, из предания народного…» (цей псевдонім закріпився за Далем на довгі роки).
У 1833 році Даль знову змінив рід занять. Популярний у столиці очний хірург, і до того ж письменник, він раптом вирушив до Оренбурга як чиновник особливих доручень при губернаторі. Того ж року він супроводжував Пушкіна в поїздці Південним Уралом. Зібрані ними матеріали увійшли до пушкінських «Истории Пугачева» і «Капитанской дочки».
Востаннє Даль і Пушкін зустрілися через три роки. Даль, що знаходився на той час у Петербурзі, прийшов до пораненого на дуелі Пушкіна і залишався з ним до кінця. Його записки про останні години життя поета точні та докладні.
Під час служби в Оренбурзі Володимир Даль постійно мандрував, збирав казки, прислів'я та приказки.
Даль був одружений двічі. У 1833 його дружиною стала Юлія Андре. У них народилися двоє дітей – син Лев та дочка Юлія. Овдовів, у 1840 році Володимир Даль одружився з Катериною Соколовою, дочкою героя Вітчизняної війни 1812 року. У цьому шлюбі були народжені три дочки - Марія, Ольга та Катерина.
У Хивінському поході 1839-1840 років, крім виконання основних своїх обов'язків при губернаторі, Даль збирав етнографічні відомості про Середню Азію, лікував поранених і навіть винайшов підвісне ліжко для перевезення хворих на верблюдах. За статті з медицини, особливо гомеопатії, 1838 року його було обрано членом-кореспондентом Академії наук.
У 1845 році, вже служачи в Петербурзі чиновником особливих доручень, Даль став одним із засновників Російського географічного товариства.
У 1849 році Володимир Даль за власним бажанням перейшов з високої посади "правої руки міністра" у керуючого питомої контори і переїхав до Нижнього Новгорода. Дочка Даля Марія згадувала: «Всякий шел к нему со своей заботой: кто за лекарством, кто за советом, кто с жалобой на соседа, даже бабы нередко являлись в город жаловаться на непослушных сыновей. И всем им был совет, всем была помощь».
І знову в його житті з'явилися роз'їзди, спілкування з носіями народної мови, на яку Даль полював все життя: «Сидя на одном месте, в столице, нельзя выучиться по-русски, …необходимо проветриваться от времени до времени в губерниях и прислушиваться чутко направо и налево».
В 1859 Даль вийшов у відставку і осів з сім'єю в Москві. Отримавши нарешті час для роботи над словником, Даль планував готувати його до видання ще років з десять, але все обернулося інакше.
У 1860 році на зборах Товариства любителів російської словесності, членом якого був і Даль, пролунали голоси на підтримку негайного видання безцінних матеріалів, хоча до публікації на той момент була готова лише половина передбачуваного словника. Видавець Олександр Кошелєв без зайвих слів поклав на стіл три тисячі рублів. На випуск другої половини гроші виділив государ, щоправда, скромнішу суму в дві з половиною тисячі і з умовою, що оголошено буде: «печатание предпринято на Высочайше дарованные средства».
Словник почав виходити частинами 1861 року. Організований він був за алфавітно-гніздовим принципом: знайшовши слово за першою літерою, читач одразу міг ознайомитися з однокорінними словами, їх тлумаченням та прикладами вживання. Величезний пласт словника склали прислів'я та приказки – раніше їх заборонили друкувати окремим виданням (вважали, що надто багато крамоли). Загалом у працю увійшло близько 200 тисяч слів і 30 тисяч прислів'їв, які дають уявлення про життя та побут російського народу в XIX столітті.
Даля критикували за відсутність академічного філологічного підходу, наприклад, він помилково міг внести в розряд спільнокореневих слова, які такими не були.
Але сам Даль претендував лише на звання збирача: «Это не словарь, а запасы для словаря; скиньте мне 30 лет с костей, дайте 10 лет досугу и велите добрым людям пристать с добрым советом — мы бы все переделали, и тогда бы вышел словарь!»
Даль майже 20 років прожив в Україні, знав українську мову, зібрав цінні українські фольклорні та мовні матеріали. Написавши ряд статей про Григорія Квітку-Основ'яненка («Малоросійські повісті, що їх розповідає Грицько Основ'яненко», тощо).
Народні казки Даль передав фольклористу Олександру Афанасьєву, пісні — збирачеві Петру Кірієвському, найбільшу колекцію лубочних картинок — до Імператорської публічної бібліотеки. Все це багатство було видано.
Володимира Даля не стало 4 жовтня 1872 року. До останніх днів він редагував свій словник і записував нові слова.