25 грудня – 125 років від дня народження Григорія Верьовки, видатного українського композитора, хорового диригента.
Григорій Гурійович Верьовка народився 25 грудня 1895 року на Чернігівщині в родині селянина-ремісника, що налічувала 12 осіб і жила в нужді. Маленький Гриць був шостим. Його батько служив регентом у церковному хорі. Він і став першим учителем сина. Помітивши у Гриця неабиякі музичні здібності і добрий голос, він віддав його до архієрейського хору в Чернігові.
Незабаром хлопця приймають до духовного училища, а потім — до семінарії. Тут він навчається гри на музичних інструментах, співає в семінарському хорі, а згодом стає його регентом.
Робота в хорі дала юнакові змогу практично ознайомитися з класичною хоровою літературою, зокрема, з творами М. Глінки, О. Даргомижського, М. Лисенка, К. Стеценка. У Чернігові юнак познайомився з майбутнім поетом Павлом Тичиною і зблизився з ним на ґрунті спільних мистецьких інтересів. Пізніше це знайомство переросло в міцну творчу дружбу.
З 1918 року Григорій живе в Києві і навчається в музично-драматичному інституті імені М. Лисенка композиції і хоровому диригуванню у професора Болеслава Яворського.
В 1919 році композитор разом з П. Тичиною та В. Магорським організовує великий самодіяльний хор, перетворений пізніше у капелу-студію ім. Леонтовича. На її базі у 1925 році відкрилась професійна музична школа, директором якої став Григорій Гурійович.
Перші композиторські спроби Верьовки започаткувались ще в Чернігові. Він обробляв церковні розспіви, збагачуючи їх інтонаціями українських народних пісень. Під час навчання в інституті Григорій створює ліричні романси на слова друга-поета Павла Тичини, інструментальні композиції для скрипки з фортепіано, симфонічного оркестру, хорові розробки народних пісень.
1930-ті роки ознаменовані диригентською й педагогічною діяльністю. Григорій Гурійович здійснює керівництво українською національною філармонією. А з 1934 р. викладає диригування в Київській консерваторії.
З початком Другої світової війни Верьовка працює у евакуйованому в Башкирію відділенні Московської консерваторії, веде наукову роботу в Інституті народної творчості й мистецтв АН УРСР, збирає й опрацьовує башкирський фольклор.
В ті роки Григорій Гурійович створює патріотичні пісні «За край наш багатий» на слова М. Рильського, «Ми йдемо на бій» П. Тичини, «Клятва» М. Бажана, «Уральська похідна» М. Стельмаха. З ансамблем пісні й танцю Григорій Верьовка провів понад 200 концертів перед воїнами і трудівниками Уфи. У вересні 1943 року Верьовку відкликають до Москви.
11 вересня 1943 року український уряд підписав постанову «Про організацію Державного українського народного хору», створення якого і керівництво доручили Григорію Верьовці.
Почалось становлення колективу, формування творчих традицій, які збирались краплина по краплині у Харкові, Полтаві, Миргороді, Києві.
Першою помічницею, наснагою і духовною посестрою стала його дружина Елеонора Скрипчинська. Це було поєднання Співця і Музики. Разом вони створили й очолили колектив, що заяскравів небаченою мистецькою зіркою.
Їх обожнював Павло Тичина:
Що в народнім хорі
Золота опора ?
Гурович Григорій
І Елеонора.
У 1946 році Г. Верьовці присвоєно почесне звання Заслуженого діяча мистецтв УРСР, а наступного — звання професора Київської консерваторії.
Державний український народний хор окрім України виступає в містах Російської Федерації, інших республік. Згодом настають роки закордонних га-стролей — Румунія, Польща, Фінляндія, Бельгія, Люксембург, Німеччина.
Одночасно з гастролями хору в Мюнхені, у жовтні 1959 року, радянськими спецслужбами був вбитий провідник українських націоналістів Степан Бандера. До концертного залу на виступ хору зайшли люди з похоронної процесії. Напруження нагадувало очікування вибуху бомби.
Григорій Гурійович звично став перед хором, звів руки, змахнув, — і зал охопило могутнє «Реве та стогне Дніпр широкий». Замість вибуху бомби — шквал оплесків. А потім диригент і хор розпочали «Чуєш, брате мій!». Це було духовним мостом єднання.
Наступного дня Григорію з посольства Радянського Союзу в Німеччині передали: «Чуєш, брате!» більше не виконувати.
Крім хору, викладання в консерваторії, Григорій Гурійович очолював спілку композиторів України.
Помер Григорій Гурійович Верьовка 21 жовтня 1964 року.
Взято з книги Л. Ященка «Григорій Гурійович Верьовка. Нарис про життя і творчість»
Григорій Верьовка вніс величезний вклад в розвиток вітчизняної хорової музики. Працював переважно в царині хорової масової пісні, займався обробками народних пісень. Твори Верьовки широко популярні, багато які з них стали істинно народними, зокрема: «Ой, як стало зелено», «Ой чого ти земле, молодіти стала», «І шумить, і гуде» та інші. Хор який він очолював, став взірцем для подальших хорових колективів України.
Comments