Історія комбінату імені Ілліча розпочалася наприкінці 19 століття. Біля залізничної станції Сартана американці вирішили збудувати трубний завод "Нікополь". Розібравши підприємство в Америці, вони перевезли його частинами на пароплавах до Азовського степу.
За легендою, громадськість та депутати місцевої думи зробили все можливе, аби чужаки, які прибули з-за океану, не зіпсували їм життя.
Перед тим, як виділити землю для будівництва заводу, депутати сіли в човни, випливли в море, щоб перевірити, чи труби майбутнього підприємства не псуватимуть спільний пейзаж.
У результаті сказали, що землю дадуть за п'ять з половиною верст від найвищої точки Маріуполя – водонапірної вежі. Тоді це було далеко поза містом, у чистому полі.
Коли вирішилося питання із землею, американці найняли місцевих мешканців, щоб вони протягом трьох місяців палили багаття. Так вивчили, куди дмуть вітри, щоб зрозуміти, де безпечніше будувати житло.
Американські бізнесмени обрали Маріуполь для будівництва з кількох причин. На той момент до міста вже провели залізницю, працював морський порт і відносно недалеко було Нікопольське родовище руд.
"Нікополь" збудували для виробництва труб, щоб експортувати нафту з Баку. Офіційно ММК імені Ілліча бере початок 13 лютого 1897 року, коли завод "Нікополь" випустив першу партію труб із написом "Баку-Маріуполь".
Трохи пізніше "Нікополя" у Маріуполі бельгійці збудували завод "Російський Провіданс" для виробництва залізничних рейок.
"Нікополь" та "Російський Провіданс" розвивалися паралельно. Але після революції 1917 року підприємства націоналізували та об'єднали в Маріупольські металургійні заводи "А" та "Б". До них приєднали ще завод Машкевича.
Після смерті Леніна 1924 року підприємство перейменували на комбінат імені Ілліча.
Сьогодні Маріупольський металургійний комбінат – найбільше промислове підприємство у Донецькій області, входить до складу Групи Метінвест та носить ім'я Ілліча на честь Зота Ілліча Некрасова – вченого-металурга, директора Інституту чорної металургії УРСР у 1952-1976 роках.